Клуб молодих обдарувань

Ми ідемо скляним коридором.

Доторкнися - відчуєш стіни

Заплющ очі. Не вір приборам:

скло відлите з піску рутини.

Там десь, чуєш, шепочуть крила,

а молюски плекають перли.

Лиш для нас тиша тиш все накрила,

в ній дзвенять перетягнуті нерви.

Зроби крок поза втоптану стежку.

Зазирни поза раму картини.

Дощ впаде з першим рифом - нарешті!

Лови ротом великі краплини.

Бачиш, запах мій теплий надотик,

тятива вже натята. Лякає?

Відступаєш назад. Гасиш подих.

Незавершеність в прирву стікає.